Плачуть Чорнобильські вдови,

Плачуть діти без батьків.

Забула Держава, забула,

Землі своєї синів.

Чорний квітень забрав,

Найдорожче, життя.

Сльози вдів залишив,

І нужденне буття.

Діти зростають в нужді,

Батьків не забути своїх.

Вдови ідучи ридають,

Співаючі пісень сумних.

Важко жити без коханих,

Дітей ростити без батьків.

Забула Держава, забула,

Землі своєї синів.

Написали ряд законів,

Про захист народу.

Тільки влада небажає

Виконувать, згоду.

Що їм вдови або діти,

Це не їх біда.

Їм, того не зрозуміти,

Що в когось нужда.

Подивіться на ті статки,

До чого дожили.

Ні здоров`я, а ні пенсій,

Лиш хворобу заслужили.

Начебто усі однакові,

Та не кожен пекло знае.

Того зразу відмазали,

Той болячку має.

Зараз всі вони здорові,

В владах засідають.

В кабінетах,без болячок,

Все для себе мають.

Ну, а ті що там були,

І вже повмирали.

Хай лежать усі спокойно,

Кажуть, ми не посилали.

Важко слухати такі,

Слова недолугі.

А чи були б ви живі,

Щоб мі були другі.

Четверть віку пролетило,

Від страшного дня.

Ліквідаторів багато,

З нами вже нема.

Не підняти їх з могил,

До діток своїх.

Не обнять дружин коханих,

Ніжних,молодих.

Плачуть Чорнобильські вдови,

Плачуть діти без батьків.

Їм не забути ніколи,

Чорних, квітневих днів.

Їм не забути могил,

На них високих хрестів.

Забула Держава, забула,

Землі своєї синів.

М.Івасенко

13 грудня 2010 р.