Київ, квітень 1996 року.Розмова в автобусі.

- Ви питаєте, колего, що то у моєму блокноті за "історія" з прапором над четвертим післяаварійним блоком?- звернувся до мене А.Михайленко.

- Так, вона цікавить не тільки мене - тому, що у книзі спогадів "Чорнобиль, біль наш довічний" про цей факт нема згадки, хоча, пам`ятаю,1986-го про цю незвичайно важку, небезпечну і, до того ж, мало чим виправдану операцію - адже вона проходила у потужному радіаційному полі - ще довго говорили не тільки на проммайданіЧАЕС. Подейкують, що ц до цього часу він ніяково замовчується як показушний,характерний для цієї пори.

- Я б так не ствержував. Справа в тому, що за допомогою фотокореспондента АПН Ігоря Костіна, який зняв тоді на плівку закріплений на трубі 4-го блоку прапор, я врешті-решт познайомився таки з виконавцем цієї незвичайної операції Сашком Юрченком.

В 1986 році цей молодий фізик-ядерник добровольно приїхав з далеких країв СРСР, щоб прийняти участь в ліквідації аварії на ЧАЕС.Він був в групі дозиметричної розвідки, яка вела постійне вимірювання рівня радіації на зруйнованому даху 4-го енергоблока, в інших небезпечних місцях з метою забезпечення необхідними даними тих, хто скідав звідти графітні уламки. Робилось це так: солдат в захисному вбранні на 40 секунд забігав на дах, скідав на землю, скількі встигав, зараженого брухту, і мерщій повертається на землю. Після цього одержував грамоту, 150 карбованців і більше цим ризиковим ділом не займався.

А дозиметристи, яких було в групі чоловік вісімнадцять, свою справу робили весь час. І коли вони побачили, що радіація значно знизилась, вирішили відзначити цю подію закріпленням прапора на трубі. Це був, говорили вони, душевний порив: забажалося хлопцям поставити якусь переможну крапку у цьому ризикованому двобої.

Куди дінешся від ентузіазму молодості: хлопцям дозволили піднятися на верхівку ураженої радіацією труби, хоча спочатку збиралися підняти прапор на вертольоті, а потім з нього спустити його на маківку. Спроба була невдалою: труба "видихала" такий сильний струмінь, що вертольотові підійти до неї було неможливо.

І от Сашко Юрченко з двома асистентами поліз з прапором на трубу.

Так з`явилось те знамено над 4-м енергоблоком. Деякі видання надрукували знімки цієї події. Але широких,а тим більше бадьорих коментарів з цього приводу не друкувалось: журналісти теж розуміли, що подібний "замах на самогувство" було не варто популяризувати.

-А де зараз Юрченко? - спитав я товарища по перу.

Олександр, інвалід Чорнобиля, зараз з дружиною, яка теж учасниця ліквідації наслідків тієї аварії, мешкають в Києві. На ЧАЕС вони працювали до 1992 року. До речі, разом з сином, який теж закінчив той же інститут, що й Юрченко старший. Завдяки фотокору Ігорю Костіну ми через 10 років зустрілись тепер уже з Олександром Євдокимовичем Юрченком.Спогадам нашим не було кінця.